Хочеться, щоб парафіяни задумались над таким питанням: “Чому я йду до церкви?”. І в своїй душі дали відповідь на це питання.
Чому нам взагалі потрібно туди ходити? Бо так роблять інші люди? Бо так мені наказували батьки чи оточення? Бо так прийнято? Чи для того, щоб показати свою побожність перед іншими?
Ми відчуваємо внутрішній потяг бути в церкві, чи це радше якийсь примус?
Я б особисто не рекомендувала відвідувати храм, якщо у вас немає чіткого розуміння та внутрішнього бажання. Не раджу я йти туди із вищенаведених причин, бо така Служба для вас буде, за суттю — просто марно упущеним часом: ви прийшли, постояли і пішли, для галочки, можна сказати. Літургія нам дана на спасіння душі, а не як обтяжуючий обов’язок. Поки ви не сприйматиме це належно, вам краще залишитися в цей час вдома і пороздумувати.
Слід добре усвідомлювати, що до церкви ми йдемо, щоб отримати поживу для нашої душі, наблизитися у молитві до Бога, отримати благословення і т.д. Кожен свідомий християнин повинен досліджувати Біблію і практикувати духовне життя не лише раз на тиждень протягом години в церкві. Тому я за розуміюче ставлення до Літургії. Повсякчасно слід осмислювати слова, які щонеділі звучать у церкві, а не сприймати, як монотонний спів. І тоді наша присутність на Службі стає дійсно вартісною, а не “відбутою”.
У Біблії зустрічаємо слова про фарисеїв і лицемірів, які не мали істинної віри. Чи не уподібнюємося ми до них часто у своєму духовному житті? Часто поняття побожності для окремих людей обмежується лиш до відвідування церкви, і це дуже прикро.
Є ще й категорія людей, які уникають церков. “Я в церкву не ходжу, але я вірю в душі́” звучить як “Я не ходжу на кухню, я їм в душі́”. Під великим знаком питання, чи розцінювати це як справжню віру, чи як відмовку? Церква дає поживу душі і скеровує як компас наше духовне життя. Напрошується питання: люди, які вірують в душі, себе причащають в душі також?
В наш час не можна вразити “ходінням” до церкви, в цьому немає нічого вражаючого, АЛЕ можна подавати приклад іншим у вірі своїм глибоким духовним життям, яке сягає ширше меж Літургії у церкві!
Ще один важливий момент, на який хотілося б звернути — поведінка у храмі.
І так, ви переступили поріг церкви. Припустимо, у вас є мотиви, намірення до молитви, щире серце, яким хочете прийняти Господа.
Ви напевне і подбали про свій зовнішній вигляд, адже якщо ви жінка, то одяг не повинен бути викличним, або таким, що розцінює вас як легковажну, чи викликає надмір зайвої уваги до вашого тіла. Звісно, немає обмежень як одягатися, але не потрібно перетинати етичну межу.
Церква — не подіум моди, не обов’язково годинами виряджатися та робити з себе “лялечку”. Тут не це головне. Коли ви присутні на Літургії, Господу не буде важливою ціна ваших сережок та дизайн і шик вашого плаття, а чим наповнене ваше серце, з чим в душі ви до Нього йдете. Ви можете хизуватися цим перед іншими, але чи обов’язково це робити в церкві, куди люди йдуть зовсім з іншою метою?
Ще ви повинні розуміти, що крім вас є чимало інших людей, які також прийшли на Службу, яким важливо почути щось для себе. Яким би не був дорогим ваш телефон, чи, можливо, терміновими дзвінки, постарайтесь, щоб інші парафіяни цього не помічали. Дуже неприємно відволікатися на рингтон чийогось невимкненого телефона чи на те, що хтось вголос в церкві обговорює свої справи по мобільнику.
Потрібно мати взаємоповагу в Храмі один до одного і найперше до святині, в яку зайшли. Чи настільки термінові можуть бути дзвінки в неділю, що вони не можуть зачекати до кінця Літургії? Думаю, що ні. Тому наполегливо рекомендую залишати вимкненими ваші телефонні пристрої: і вам спокійніше буде молитися, і іншим прихожанам це не буде створювати незручностей.
Я не просто так наголошувала спочатку на розуміючому ставленні до Літургії. Це передбачає також зосереджене вдумування людини на частинах і молитвах впродовж Служби. Якщо ви прийшли в церкву зустрітися чи побачити давніх знайомих, обговорити останні новини та різні історії — для цього є можливість і місце за церковними дверима. Перешіптування/плітки під час Богослужіння не йдуть на користь вам самим, адже цим ви показуєте своє лицемірство та зневагу до храму і Бога.
Доводилося спостерігати, як деякі батьки беруть в церкву своїй найменших діток. Ті вередують, кричать, не можуть втерпіти до кінця . А батьки те й роблять, що вовтузяться вперед-назад із своїм чадом, пропихаючи інших парафіян, і сварячи малих дітей за нетерплячість і галас.
Питання до батьків: ЧОМУ ви мучите своїх діток і тих людей, що біля них знаходяться? Я розумію, ви хочете показати своє християнське виховання. Чи не краще почекати із відвідуванням церкви до більш усвідомленого віку, натомість вдома проводити духовні бесіди з дитиною, передаючи їй базові християнські знання. Мені здається, без побудови цього підготовчого фундаменту відвідування церкви для дитини стане рутиною і мукою.
А вже у юному віці дитина без базового осмислення і катехитичних знань буде віддалятися від церкви і духовного життя, оскільки вона не буде розуміти: “Чому…?”. Деякі батьки без особливих пояснень кажуть своє тверде “ТРЕБА!”. І цим самим вбивають зацікавлення дітей до церковного життя взагалі.
Ще один момент: якщо ви спізнилися, зробіть так, щоб цього ніхто не помітив.
Те, що ви знаходитеся в перших рядах церковних не означає вашу святість чи престиж. Незалежно від місцезнаходження в церкві, ваша молитва чи лицемірство будуть однаково помічені Господом.
Ви можете думати про все що завгодно на Службі. Але за свої думки, наміри, помисли будете персонально відповідати перед Ним!
Отож, дорогі у Христі, хочеться, щоб кожен з нас, незалежно від частоти відвідування Храму, давав собі особистий відлік за свої наміри, усвідомлення своєї віри, за поведінку, яку демонструємо не стільки перед людьми, скільки перед Богом!
Пам’ятаймо, що під час Літургії стоїмо не перед обличчям священика чи присутніх людей, а перед обличчям Божим!
Я чесно дуже здивована роздумами автора, про те кому йти в храм і коли йти. Бог люблячий Татко, який чекає нас усіх немічних і недосконалих, а діток особливо, бо “таких є царство небесне”. І де ж нам пізнавати шукати Бога, як не у храмі. Я буду вам заперечувати, бо до храму треба йти всім, бо не здоровому потрібен лікар, а хворому. А діти не мусять розуміти Службу Божу, а вбирати Її з молоком матері, а якщо комусь мішають, то проблема в тій людині, яка не має терпимості і любові до ближнього, а сконцентрована на власному я. Йдімо у храм молімося за дітей, за матерів, за себе, за тих, хто поруч!!!!!
► Чи хтось повинен слухати саме цього наказу або поради, іти до Церкви щотижня, звичайно що ні ???
– Ким би ти не працював , або по іншому кажуть , хто б ти не був є один Закон для всіх країн світу , який ґрунтується на слові Бога Отця Саваот .
™ Derzhavniy MIzhnarodniy bloger , onlayn pres-sluzhbi ™ «Nadderzhavnogo KorolIvstva».
https://onlain-presa.blogspot.com/
Папа Франциск на однiй зi своїх проповiдей у Римi сказав: “Дiти є радiстю для Церкви. Дiти плачуть, бiгають та метушаться. Однак мене найбiльше дратує, коли я бачу, що дитина плаче в церквi i її виводять з храму. У сльозах дитини є голос Бога. Не можна дiтей виводити з церкви тодi, коли вони плачуть”.
Читала і все було добре до цих слів : Питання до батьків: ЧОМУ ви мучите своїх діток і тих людей, що біля них знаходяться? Мені здається, без побудови цього підготовчого фундаменту відвідування церкви для дитини стане рутиною і мукою.
Тетяно, про що Ви говорите???? Я особисто мати трьох дітей яких ми з чоловіком виховуємо самі і не маємо можливості на когось їх залишати. То як порадите, нам 8 років не ходити до церкви а чекати усвідомлення дитини??? Правильно хтось написав вище в коментарях – ” це Ваша думка і Ви її висловили”. Думаю дитина в 3 – 4 рочки вже зовсім свідома, якщо її привчають любові і подяки до Ісуса якраз таки з малечку. Якраз дорослому треба багато читати і готуватись перед походом до церкви і головне стояти з чистим серцем а не з думкою і злістю на маму з дитиною, мов ” Чому ви мучите своїх дітей?” Каже Ісус Христос: “Як не будемо як ті діти не ввійдемо в Царство Боже”.
Цілком погоджуюсь що мати повинна слідкувати за дитиною в храмі особливо уважно, щоб дитина не проявляла неповаги до святині. Але погодьтеся що Ваш заклик про дітей звучить по фарисейськи.
А ось що про це кажуть святіші отці:
Для того щоб змалечку виховувати дитину в благочестивому дусi, щоб вона мала iмунiтет до грiха, щоб у майбутньому обирала шлях добра, її вiд народження потрiбно привчати до храму Божого, до молитви та до побожного життя.
Треба усвiдомлювати, що лiтургiя – це зiбрання народу Божого, це “жива Церква”, з рiзними членами, у тому числi й з дiтьми. “Не забороняйте дiтям приходити до Мене”, — каже Христос. I малеча була всюди зi своїми батьками: i пiд час Нагiрної проповiдi, i пiд час чудовного розмноження хлiбiв, i пiд час iнших проповiдей. I, очевидно, не завжди поводилась тихо. Але Христос все одно не зупинявся, проповiдував, вважав це за щось природне й буденне.
► Чи хтось повинен слухати саме цього наказу або поради, іти до Церкви щотижня, звичайно що ні ???
– Ким би ти не працював , або по іншому кажуть , хто б ти не був є один Закон для всіх країн світу , який ґрунтується на слові Бога Отця Саваот .
Я йду до Церкви ,чи ходи зі мною до Церкви, ми щотижня ходим, це в принципі трохи хитрий спосіб заставити людину , але ніхто з батьків ,чи родичів ,братів і сестер не може тебе заставити чи примусити ходити до Церкви щотижня , це заборонено людину заставляти іти до Церкви , якщо вона не хоче .
Може бути будь-яка причина, ти ходиш в школу чи в начальний заклад ,тобі потрібно готувати уроки , в принципі сьогодні неділя ранок 10 година і ти собі маєш свою роботу .
Може бути інша причина ти погано почуваєшся , щось недобре на душі чи тривога, трохи захворів є насморк , можливо ти розчарований бо не маєш роботи , чи хтось у родині помер, попав в аварію, немає значення, яка у тебе проблема, хочеш ідеш а хочеш не ідеш, виходить не виходить дивишся сам, і приймаєш рішення сам .
™ Derzhavniy MIzhnarodniy bloger , onlayn pres-sluzhbi ™ «Nadderzhavnogo KorolIvstva».
https://onlain-presa.blogspot.com/
щосm людина, яку добре знаю яку якраз тягнули і намагались виробити імунітет спротивила собі церкву на все життя і взагалі не ходить, і шлях добра не вибрала від того що насильно тягнули в дитинстві. допривчались.
Дітей треба приводити до храму якнайшвиде, бо коли підростуть, то не захочуть його відвідувати. Стаття корисна. Дякую!
ЧУДОВА стаття. Щиро дякую любій, у Христі Ісусі, Авторці за науку й напоумлення. Бо колись… дуже давно, ніби в іншому житті, я, палаючи ревністю служіння Господу, робив безліч дурниць, а зокрема: зважав на тих людей, що були поруч мене і, навіть під час Божественної Літургії, докоряв їм за неправильну поставу перед Богом, за не такі як слід поклони, за руки на статевих органах, за пасивне споглядання банкетування інших тощо. Це тривало доти, доки не збагнув, що я сам прийшов до Нього, як нікчемний і ніщотний хробак, що прагне прощення, виправдання, милосердя і поблажливості і… аж тоді тільки схаменувся та й перестав помічати людей, а тільки Він і… моя душа…
Спочатку діти плачуть,не хочуть чемно стояти-це правда. Але час проходить і вони розумнішають. Часом дітки бувають чемніші ніж старші. Коли я на службі, то мені нічог не заважає ,закриваю очі, тільки я , голос священника і Бог. Може і Господь скорше вислухає маму, яка привела своїх дітей , ніж мене?
Прочитайте те що говорив Л. Толстой про церкву і добре подумайте про це.
То, что я отрекся от церкви, называющей себя православной, это совершенно справедливо. Но отрекся я от нее не потому, что я восстал на господа, а напротив, только потому, что всеми силами души желал служить ему. Прежде чем отречься от церкви и единения с народом, которое мне было невыразимо дорого, я, по некоторым признакам усомнившись в правоте церкви, посвятил несколько лет на то, чтобы исследовать теоретически и практически учение церкви: теоретически – я перечитал все, что мог, об учении церкви, изучил и критически разобрал догматическое богословие; практически же – строго следовал, в продолжение более года, всем предписаниям церкви, соблюдая все посты и посещая все церковные службы. И я убедился, что учение церкви есть теоретически коварная и вредная ложь, практически же собрание самых грубых суеверий и колдовства, скрывающее совершенно весь смысл христианского учения. Стоит только прочитать требник и проследить за теми обрядами, которые не переставая совершаются православным духовенством и считаются христианским богослужением, чтобы увидать, что все эти обряды не что иное как различные приемы колдовства, приспособленные ко всем возможным случаям жизни. Для того, чтобы ребенок, если умрет, пошел в рай, нужно успеть помазать его маслом и выкупать с произнесением известных слов; для того, чтобы родильница перестала быть нечистою, нужно произнести известные заклинания; чтобы был успех в деле или спокойное житье в новом доме, для того, чтобы хорошо родился хлеб, прекратилась засуха, для того, чтобы путешествие было благополучно, для того, чтобы излечиться от болезни, для того, чтобы облегчилось положение умершего на том свете, для всего этого и тысячи других обстоятельств есть известные заклинания, которые в известном месте и за известные приношения произносит священник.
Потом сказано, что я отвергаю бога, во святой троице славимаго создателя и промыслителя вселенной, отрицаю господа Иисуса Христа, богочеловека, искупителя и спасителя мира, пострадавшего нас ради человеков и нашего ради спасения и воскресшего из мертвых, отрицаю бессеменное зачатие по человечеству Христа господа и девство до рождества и по рождестве пречистой богородицы. То, что я отвергаю непонятную троицу и не имеющую никакого смысла в наше время басню о падении первого человека, кощунственную историю о боге, родившемся от девы, искупляющем род человеческий, совершенно справедливо. Бога же – духа, бога – любовь,
Кощунство не в том, чтобы назвать перегородку – перегородкой, а не иконостасом, и чашку – чашкой, а не потиром * и т. п., а ужаснейшее, не перестающее, возмутительное кощунство – в том, что люди, пользуясь всеми возможным средствами обмана и гипнотизации, – уверяют детей и простодушный народ, что если нарезать известным способом и при произнесении известных слов кусочки хлеба и положить их в вино, то в кусочки эти входит бог; и что тот, во имя кого живого вынется кусочек, тот будет здоров; во имя же кого умершего вынется такой кусочек то тому на том свете будет лучше; и что тот, кто съел этот кусочек, в того войдет сам бог. Ведь это ужасно! Как бы кто ни понимал личность Христа, то учение его, которое уничтожает зло мира и так просто, легко, несомненно дает благо людям, если только они не будут извращать его, это учение все скрыто, все переделано в грубое колдовство купанья, мазания маслом, телодвижений, заклинаний, проглатывания кусочков и т. п., так что от учения ничего не остается. И если когда какой человек попытается напомнить людям то, что не в этих волхвованиях, не в молебнах, обеднях, свечах, иконах – учение Христа, а в том, чтобы люди любили друг друга, не платили злом за зло, не судили, не убивали друг друга, то поднимется стон негодования тех, которым выгодны эти обманы..
Шановний Юрій Хоптяр не один Ви так думаєте.
Церква давним давно перетворилась на невідомо-що.
Як подає Тлумачний словник термінів канонічного права тлумачення слова “церква”
Церква[лат. Ecclesia] це спільнота вірних, яка має свій ієрархічний устрій та здійснює мету, закладену в ній Христом, тобто несе спасіння. Згадується в канн. 7-26, 43-46 та інших.
Христос проповідував любов, мир, всепрощення, а не коли і хто і в який час має клякнути, МУСИТЬ стояти, МУСИТЬ поклони робити. Христос був проти закаменілої обрядовості. Він був за любов між людьми і вчив нас любити своїх ворогів. А в церкві люди не люблять одне одного, бо хтось кращий за іншого. Меін дуже сумно це визнавати.
Кожен священник має жінку і діти, але питається як?
Священнику одружуватись не можна!!! (Про їхнє умовне можна знаю, але їх це не оправдовує)
А зараз прийди до церкви, хоч ти і парафіянин, і даєш гроші на церкву, і за людей молишся, і ходиш до якоїсь спільноти, то якщо когось навіть нічого не просиш, то тебе будуть обговорювати, наговорювати і всіляким чином відкидати від церкви.
Подивіться скільки молоді є в церквах на вечірній чи на Молебнях до Богородиці, Христа чи святих. Практично нема.
Бачив я прислужників в церкві, які біля вівтаря прислужують, а потім курять, п’ють та матюкаються. Це все говорить, що теперішня церква йде від Христа.
Не знаю як у Вас в церкві, а в нас говорять вже близько 20 років, що їм постійно гроші потрібні. Все їм їх бракує.
Постійно говорять про те, які ми погані, грішні недостойні навіть стояти в храмі. А науки, яка б давала щось що наближає до Бога нема. Хіба комплекс вини в нашій церкві розвивають.
Про своє місто чув від людей, які приїжджади були в моє місто і мене здивувало те, що вони сказали, що в це місто не варто їхати до церкви. І говорили про церкву, в якій я рахуюсь парафіянином. Мене це сильно здивувало, бо я теж саме зауважував, що вони і думав, що якщо тут так роблять, то це норма. А виявляється ні.
Їздив до інших церков і сповідався в інших священників, слухав проповіді в інших церквах і мені стало прикро, що в нас на парафії все так сумно.